Фомоз рапсу, спричинений грибом Phoma lingam (сучасна назва Plenodomus lingam), є одним із найпоширеніших і економічно значущих захворювань у світовому виробництві ріпаку. В умовах інтенсивного землеробства цей патоген здатен спричиняти втрати врожаю до 30–50% за високого ступеня ураження, особливо в регіонах з вологим і помірним кліматом. Розуміння морфології збудника, механізмів зараження та сучасних підходів до контролю є критичним для аграріїв, що прагнуть мінімізувати ризики.
Гриб Plenodomus lingam належить до аскоміцетів і характеризується складною системою спороношення. У вегетаційний період патоген поширюється переважно пікноспорами, які утворюються в пікнідах — темних, кулястих структурах діаметром до 200–300 мкм. Пікноспори мають овальну, яйцеподібну або циліндричну форму, іноді слабко зігнуті, розміром 4–6 × 1,5–2 мкм. Однак ключову роль у збереженні інфекції на рослинних рештках відіграє сумчаста стадія: на уражених тканинах формуються перитеції — округлі структури діаметром 360–500 мкм, у яких дозрівають аски з аскоспорами. Аскоспори безбарвні, мають 5 перегородок із характерними перетяжками, розміром 4–9 × 30–70 мкм. Саме аскоспори забезпечують первинне зараження навесні, вивільняючись із перитеціїв за підвищеної вологості.
Симптоми фомозу на різних стадіях розвитку рослин
Захворювання проявляється вже на стадії сходів. Уражені рослини помітно відстають у рості, набувають хлоротичного або синюватого відтінку, часто вилягають, в’януть і гинуть. На сім’ядольних листках спочатку з’являються водянисті плями неправильної форми, які згодом підсихають, набуваючи світло-сірого або попелястого кольору. У центрі таких плям утворюються численні чорні крапки — пікніди гриба, що є діагностичною ознакою фомозу.
На дорослих рослинах найхарактерніші симптоми спостерігаються в нижній частині стебла: з’являються сірі плями або виразки, які з часом покриваються чорними пікнідами. Уражені тканини стають трухлявими, що призводить до ламкості стебла та загибелі рослини. Аналогічні плями можуть утворюватися в місцях кріплення черешків листків до стебла. Виразки мають овальну форму, колір варіює від світло-коричневого до сірого, часто з пурпуровим обідком. На листках і стручках фомоз проявляється у вигляді сухих сірих плям, на стручках вони злегка вдавлені, нерідко з концентричною зональністю та чорними пікнідами. Важливо відзначити, що патоген здатен до дифузного розвитку в тканинах без зовнішніх симптомів, що ускладнює ранню діагностику.
Фактори, що сприяють епіфітотійному розвитку фомозу
Інтенсивність ураження ріпаку фомозом визначається комплексом абіотичних і біотичних чинників. Найкритичнішим є наявність краплинно-рідкої вологи на поверхні рослин або відносна вологість повітря, близька до 100%. За таких умов проростання спор і зараження тканин відбувається найефективніше. Оптимальна температура для проростання патогена становить +16 °C, хоча інфекція можлива і в діапазоні +5…+25 °C.
Загущені посіви створюють мікроклімат із підвищеною вологістю та обмеженою вентиляцією, що сприяє швидкому поширенню пікноспор. Рослинні рештки, особливо стебла, що залишилися на поверхні ґрунту, є основним резервуаром інфекції — на них зберігаються перитеції, здатні продукувати аскоспори протягом 2–3 років. Порушення сівозміни з поверненням ріпаку на те саме поле раніше ніж через 3 роки значно підвищує інфекційний фон. Крім того, надто ранні строки сівби озимого ріпаку та пізні — ярового збільшують тривалість періоду, сприятливого для зараження, особливо за наявності вологи.
Сучасні заходи інтегрованого захисту від фомозу
Ефективний контроль фомозу базується на поєднанні агротехнічних, хімічних і біологічних методів. Основним агротехнічним прийомом є дотримання сівозміни з мінімальною ротацією 3–4 роки між посівами ріпаку. Це дозволяє суттєво знизити кількість інфекційного матеріалу в ґрунті. Важливо також проводити якісне загортання рослинних решток у ґрунт (глибока оранка), що прискорює їх мінералізацію та руйнування перитеціїв.
Оптимізація строків сівби є критичним фактором: для озимого ріпаку слід уникати надто ранніх посівів, які потрапляють у період високої вологості й тепла, а для ярового — забезпечити сівбу в оптимальні ранні строки, щоб рослини встигли сформувати стійкість до моменту масового льоту аскоспор. Боротьба з бур’янами з родини хрестоцвітих (капустяних) також важлива, оскільки вони можуть бути додатковими резерваторами патогена.
Хімічний захист передбачає обробку фунгіцидами на основі діючих речовин із груп триазолів (наприклад, тебуконазол, дифеноконазол) або стробілуринів. Препарати застосовують профілактично у фазу стеблування та бутонізації, коли ризик зараження найвищий. У разі виявлення перших симптомів на стеблах необхідна негайна обробка фунгіцидами з лікувальною дією. Додатково, для зниження інтенсивності ураження перед збиранням урожаю можна використовувати десиканти (наприклад, на основі глюфосинату амонію), які прискорююсихають рослини та зменшують вологість, несприятливу для патогена. Важливо дотримуватися рекомендацій виробника щодо норм витрати та строків застосування, чергуючи діючі речовини для запобігання резистентності.
Біологічні методи контролю набувають дедалі більшого значення. Використання антагоністичних мікроорганізмів, таких як штами Trichoderma harzianum або Bacillus subtilis, здатних пригнічувати ріст Plenodomus lingam, показало ефективність у лабораторних і польових умовах. Також перспективним є застосування рослинних екстрактів з фунгіцидними властивостями, однак їхня комерційна доступність поки що обмежена.
Стійкі сорти ріпаку є важливим елементом стратегії, хоча повної імунності до фомозу не існує. Селекційні програми спрямовані на створення генотипів із посиленою стійкістю до стеблових виразок, що дозволяє зменшити втрати врожаю. Рекомендується використовувати сорти з позначкою «стійкі до фомозу» в регіонах із високим інфекційним тиском.
Інтегрований підхід, що поєднує сівозміну, оптимальну агротехніку, профілактичні обробки фунгіцидами та використання стійких сортів, є найефективнішим способом мінімізації збитків від фомозу. Регулярний моніторинг посівів, особливо в період високої вологості, дозволяє своєчасно виявити перші симптоми та скоригувати захисні заходи. При цьому слід пам’ятати, що надмірне використання хімічних засобів може призвести до розвитку резистентності патогена, тому чергування фунгіцидів із різними механізмами дії є обов’язковою практикою.
